Повернення вимушених мігрантів до України залежить не лише від термінів і умов завершення війни, а й від ефективності державної політики у сфері реінтеграції — включно з розробкою дієвих програм підтримки.
За даними ООН, наведеними в дослідженні НБУ, станом на кінець травня 2025 року за межами України через війну перебуває 5,6 млн громадян (без урахування тих, хто виїхав до РФ). Із них 4,2 млн мають статус тимчасового захисту в країнах ЄС. Найбільше таких статусів надали Німеччина (1,2 млн), Польща (987 тис.), Чехія (371 тис.) та Іспанія (236 тис.). Ще понад 100 тис. українців зареєстровано в кожній із наступних країн: Румунії, Італії, Словаччині, Нідерландах та Ірландії.
Згідно з опитуванням UNHCR, на початку повномасштабної війни 87% мігрантів становили жінки з дітьми, з яких 65% були у працездатному віці (18–59 років). Близько 70% опитаних мають вищу освіту.
За даними Центру економічної стратегії, станом на початок 2025 року жінки складали 58% біженців. Найчисельнішою віковою групою є жінки 35–44 років, з яких 54% виїхали разом із дітьми.
Більшість українських біженців поступово інтегруються у європейські економіки. Вони дедалі активніше працевлаштовуються, зменшуючи навантаження на соціальні системи країн перебування. Їхня участь у місцевих ринках праці та високі споживчі витрати сприяють економічному зростанню в ЄС.
Однак рівень зайнятості залежить від країни. У державах з високими соціальними виплатами, зокрема в Німеччині, він найнижчий — лише близько 25%. Натомість у Польщі він коливається від 53% до 71%, у Чехії — близько 60% (третина мігрантів працює на двох і більше роботах), у Румунії — 43%.
Водночас значна частина українців вимушено погоджується на роботу, що не відповідає їхній освіті та кваліфікації. Основні бар’єри — мовні труднощі та невизнання українських дипломів. У середньому зарплати українських мігрантів на 30% нижчі, ніж у місцевого населення.
Попри це, економічний ефект від українців є позитивним. У першому півріччі 2024 року Чехія отримала 0,5 млрд євро податків і соціальних внесків від українських мігрантів, тоді як витрати на підтримку склали 0,3 млрд. У Словаччині, за даними урядового Інституту фінансової політики, надходження також перевищують витрати. Аналогічна ситуація в Польщі.
За даними Deloitte для UNHCR, у 2024 році внесок українських мігрантів у ВВП Польщі склав 2,7%. На думку експертів, українці забезпечують від 0,5 до 2 в. п. зростання ВВП країни.
Натомість для України масова еміграція створює ризики: дефіцит робочої сили, демографічні виклики та зниження потенціалу економічного відновлення. За останніми даними Центру економічної стратегії, лише 20% опитаних мігрантів твердо мають намір повернутися в Україну (у 2022 році таких було 50%). Кількість тих, хто точно не планує повертатися, зросла з 2% до 14%, а ще 24% — не визначилися.
За оцінками, за кордоном можуть залишитися від 1,7 до 2,4 млн українців. Більш імовірно повернуться люди старшого віку, з середньою освітою або ті, хто працює дистанційно на українські компанії. За розрахунками, неповернення частини громадян призведе до втрат ВВП на рівні 5,1–7,8% щороку.
Одне з ключових завдань для України — створити сприятливі умови для повернення громадян. Це потребує масштабної повоєнної відбудови, інвестицій у житло та інфраструктуру, створення робочих місць, компенсацій за зруйноване житло та розробки програм реінтеграції.
Тема міграційного впливу на економіку обговорювалася на Щорічній дослідницькій конференції центробанків України та Польщі 19–20 червня 2025 року в Києві. Голова НБУ Андрій Пишний підкреслив, що європейські партнери розуміють стратегічну важливість вступу України до ЄС, а також необхідність адаптації української економіки та фінансових ринків до європейських стандартів.
